Садиба VS багатоповерхівка
Експеримент із приватними будинками у США вийшов успішнішим, ніж в інших країнах. Америку називають одноповерховою – близько 65% населення живе у приватних будинках. Продовжуючи вчорашню тему, давайте трохи детальніше поговоримо про життя звичайних американців у приватному будинку та знайдемо плюси та мінуси такого житла.
Коли я гуляю приватними районами, то часто помічаю таблички з написом типу «якщо ти сюди в'їжджаєш, пам'ятай, що за тобою стежать сусіди». У мене відбувалися ситуації, коли питали, що я забув у цьому районі, якщо не живу тут. Тобто на вулиці, де всі знають своїх сусідів, будь-який незнайомець виглядає підозріло. Насправді, окрім як милуватися приватними будинками, там реально більше нічого робити.
Американцям з дитинства прищеплюють індивідуалізм та поділ відповідальності. Таке працює і щодо житла, але не в багатоповерхівках. Уявіть, що у під'їзді мешкає 500 людей, і хтось насмітив у ліфті. Швидше за все, це сміття так і залишиться лежати, доки прийде прибиральниця. Звичайні мешканці зазвичай не з цим розбиратимуться. Кожен вирішить, що це на відповідальності когось іншого, адже, крім нього, в будинку ще сотні людей живуть, а сміття не заважає.
Соціальні експерименти довели: що більше людей групи, то нижча особиста відповідальність кожного. Наприклад, коли людина перетягує канат поодинці, його витрачені сили більші. А коли він у команді, то менше. Або ось інший приклад. Якщо вам дають завдання з навчання індивідуально, то вкладатися доведеться по повному. А якщо у вас спільний проект, то відповідальність можна перекласти на когось іншого.
Те саме і з приватними районами. З появою якогось сміття або просто чогось незвичайного середній мешканець з більшою ймовірністю підійде і розбереться із ситуацією самостійно, ніж очікуватиме, що за нього це зробить хтось інший. Біля нього живе 10 сімей, а не 500 осіб, перекладати відповідальність майже нема на кого. Ну, і вирішення питання на його приватній території це питання вже особистого комфорту. Погодьтеся, мало хто забереться на сходовому майданчику заради загального комфорту.
Американцям зазвичай не властивий колективізм. Від цього і проджекти, про які я говорив учора, не прижилися. Багатоповерхівки в США – це не про комфорт та загальну відповідальність. Це про те, як сильно хочеться звідти переїхати в той самий приватний будинок чи хоча б у житловий комплекс, як у мене.
Ми живемо в будинку, в якому 4 поверхи, а також є басейн і зона барбекю. Нічого спільного з багатоповерхівкою, хоч у принципі цілком спальний район. Ось таке житло і набирає популярності. У нас тут багато спільних прогулянкових зон, гарні доріжки, обладнані місця для вигулу собак і таке інше. Плюс до всього таке житло вже будують поряд із усією необхідною інфраструктурою. Дійти пішки до магазину — розкіш, якою не похваляються мешканці приватних будинків в Америці. Люди трохи ізольовані від зручностей, тож без машини ніяк, адже райони можуть розтягнутися на десятки кілометрів.
Як я й сказав на початку, зараз близько 65% американців живе у приватному будинку та в умовах «без машини нікуди». Цікаво зауважити, що з 2004 року та до 2016 року приватні будинки втрачали популярність. За цей період відсоток американців, які живуть у приватному будинку, упав із 69% до 63%. За опитуваннями, це пов'язано з кризою, а не тим, що поняття про американську мрію змінилося. Люди також хочуть жити в будинку і прагнуть цього в майбутньому.
Автор: Антон Наянзін
