Олену Бліновську затримали за несплату податків
Десь років сім тому мені було дуже сумно. Мої подружки змовницьки підсовували мені книжки Тоні Робінсона та Вадима Зеланда, мовляв, усе змінилося. Хоча на мене змінилося тільки те, що в їхніх оповіданнях фраза «чоловік купив» змінилася на моднішу «Всесвіт подарував». Проте суть не змінилася — фінансово, як і раніше, страждав чоловік. Тож я просто ходила до психотерапевта і іноді до церкви. Без віри, але про всяк випадок. Якось у гострому нападі тривоги, прокрастинації та абсолютної втраченості я гортала Інстаграм і натрапила на марафон бажань Олени Бліновської. Вона обіцяла все. Я чогось купила. Читати нічого не потрібно було, тільки слухати та виконувати завдання. Мій скепсис випарувався разом із прокрастинацією, коли після перших занять, де потрібно було сформулювати, що ти хочеш (інакше виженуть із потоку), я змусила себе сформулювати свої бажання. А потім і план їхнього втілення в життя. Зараз дивлюся на цей список і розумію, що так все здійснилося. Але не про чудеса, які відбуваються, поки ти лежиш у шавасані на ліжку. То була моя робота. Просто до марафону я не знала, що хочу, і що мені потрібно для цього зробити. Непогана варіація коучингу з ігровими елементами на кшталт запуску куль у небо та когнітивними техніками зміни шкідливих переконань (із серії "я завжди роблю все недостатньо добре").
Бліновська на той час не була такою популярною, як зараз, але хоч у своїх голосових повідомленнях на курсі впевнено заявляла, що світ буде її. Потім вона росла, розширювалася, я про неї вже забула, але завжди з теплотою згадувала про той марафон. Після її інтерв'ю, звісно, Олена викликала відчуття відторгнення. Ну, з ким не буває. Принаймні вона у світ не несла нічого поганого і по-своєму робила його кращим. Одного не можу зрозуміти. Чому при всій розширеній свідомості та величезних грошах зберігається незрозуміла жадібність? В Америці беззастережно сплачують податки, а це 50 відсотків доходу. За несплату сидітимеш у в'язниці, бо це кримінальний злочин. Навіть якщо розкаєшся. Заплатиш і на нари. Таким чином, людям дають відчути, що вони причетні до економіки країни і до всього, що там відбувається. Мені шкода Олену, хоч це зовсім не моя героїня. І всіх, хто зловтішається, теж дуже шкода. На жаль, останній рік фотокартки із СІЗО — це новий чорний.
Автор: Юнія Пугачова
