"Коли мені вдається допомогти хоча б одній людині, у мене почуття, ніби я виграв джекпот"

Інтерв'ю із членом Міської ради Нью-Йорка Арі Каганом.

Чому ви вирішили стати членом міської ради Нью-Йорка?

Я багато років займався журналістикою. Працював у газеті "Вечірній Нью-Йорк", на радіо. З 2000 року вів передачу "У нас в Америці" на телеканалі RTN і навіть не думав займатися політичною діяльністю. Але в процесі роботи мені часто доводилося висвітлювати гострі проблеми, і згодом я почав помічати, що постійно говорю про те саме, а питання не вирішуються. У цей же час я активно займався волонтерською діяльністю, брав участь у мітингах. Мої друзі та батьки казали мені: «Якщо хочеш щось змінити – йди у політику». 2006 року Депутат Асамблеї від Брайтона вийшла на пенсію, і я вирішив спробувати висунути свою кандидатуру. На той раз я програв. Потім спробував ще раз балотуватися у 2013 році, і знову зазнав невдачі. Але у процесі передвиборних перегонів зрозумів, що вже не можу повернутися назад. Я хочу допомагати людям. Багатьом людям, а чи не одному чи двом. І це надало мені сил пережити невдачі і піти далі. 

Нещодавно ви перейшли до Республіканської партії, але до цього були демократом. Чи змінилося ставлення ваших соратників по партії після переходу?

Я маю друзів і серед демократів, і серед республіканців. Вони надають мені підтримку незалежно від напряму моєї політичної діяльності. Коли я висувався як демократ, до мене приходили республіканці та висловлювали свою подяку за мою роботу. На мій фандрайзер нещодавно прийшла група демократів від "Марлборо Хаус" і внесла солідну суму пожертвувань. Їм було байдуже, від якої партії я виступаю – вони цінували особисто мою роботу та внесок у громадське життя міста. Допомога людям не має партійного забарвлення. Хоча, звичайно, є принципові відмінності між партіями, особливо щодо питань безпеки.

Ви активно займаєтесь волонтерською діяльністю. Чи виховуєте у своїх дітях прагнення допомагати людям?

Коли 2012 року на Нью-Йорк обрушився ураган «Сенді», ми з групою активістів допомагали людям – приносили їжу, одяг, знаходили притулок. І в цей час мій старший син Яків приїхав із коледжу на канікули. Я йому сказав, що його відпочинок закінчився і йому необхідно разом зі мною йти та допомагати жителям району з евакуацією. Він спочатку дивувався, навіщо допомагати абсолютно стороннім людям, але один випадок змінив його ставлення до волонтерської діяльності. Ми разом із сином піднялися на 19 поверх у квартиру, де мешкав інвалід – він не міг пересуватися самостійно. Ми принесли йому їжу, питво, ліхтарик. І в процесі розмови з'ясувалося, що раніше він жив у Львові, куди свого часу мандрував батько у відрядження. В останні кілька днів батько не мав грошей, щоб зняти житло, і один з інженерів підприємства, з яким вони співпрацювали, запросив його пожити до себе. Саме ця людина зараз була перед нами. Отак добро повертається. 

Ваша родина дуже постраждала від фашистських окупантів. Зараз ви займаєтесь проблемою антисемітизму?

Мій батько єдиний, хто вижив із усіх своїх рідних за часів Голокосту. Коли тут, у Брукліні, відкривався меморіал жертвам Голокосту, я звернув увагу, що на ньому немає слова «Білорусь». У «Мінській ямі» було розстріляно тисячі євреїв, і серед них була і моя бабуся з двома дітьми. Разом з іншими однодумцями ми досягли, щоб на меморіал нанесли найменування країни Білорусь. Крім того, я і раніше, і тепер активно беру участь у боротьбі з антисемітизмом. Вважаю, що причиною для них стає ненависть. Дуже багато негативних настроїв з'явилося останніми роками, ще й тому, що злочинці у Нью-Йорку відчувають безкарність.  

Перейдемо до сучасних проблем. Зараз до Нью-Йорка приїжджає багато біженців з України. Які заходи підтримки Міська рада Нью-Йорка надає їм?

Ми надаємо комплексні заходи підтримки біженцям. Допомагаємо їм з оформленням документів, отриманням допомоги, продуктами та намагаємося знаходити житло. У нас є школа Ukrainian New Wave Heritage School, якою ми допомагаємо. Крім того, представники різних конфесій також включаються до роботи з біженцями. Я намагаюся допомогти всім, хто живе чи приїжджає до Південного Брукліна.

На фото: Арі Каган, Ірина Проскуріна

Свого часу ви працювали з багатьма відомими політиками. Хто з них вплинув на вашу політичну кар'єру?

Марк Трейгер був моїм попередником у Міській раді Нью-Йорка. Він провів дуже велику роботу з підтримки жителів округу і завжди був для мене прикладом. Багато чого я навчився і в офісі конгресмена Майкла Макмена.

Якими соціальними проектами ви займаєтесь після вступу на посаду члена Міської ради?

Я активно займаюся проблемою боротьби зі злочинністю. Тут я працюю у двох напрямках: підтримка роботи правоохоронних органів та прокуратури, а також розвиток центрів дозвілля молоді. Підтримую багато благодійних проектів. Чимало уваги приділяю молодіжним програмам та школам.   

У вас є дуже активна діяльність. Хто надає вам підтримку?

Насамперед, безумовно, мене підтримує сім'я. Дружина та діти. Без них я не зміг би робити те, що я роблю. Також у мене є коло друзів та однодумців, яке з кожним роком стає дедалі більше. Крім того, маю згуртовану команду в офісі. До неї входять люди різних національностей: російськомовні, пакистанці, афроамериканці, китайці тощо. Щотижня ми проводимо брифінг, на якому обговорюємо всі поточні справи та плануємо. І обов'язково організуємо зустрічі із громадами Південного Брукліна. Мій офіс допомагає багатьом єврейським організаціям та центрам, які надають всебічну підтримку біженцям з України.

Автор: Ірина Проскуріна